З нагоди цієї дати, яка є важливою для українців і для мене наскрізь особистою, поділюся кількома згадками.
1968
До Сиракуз Патріарх завітав у серпні 1968 року, відвідавши перед тим кілька міст США. Для нашого містечка його візит був насправді грандіозною подією: на летовищі зібралася вся українська громада, а мер Сиракуз Вільям Френсіс Уолш вручив Йосифові Сліпому символічні ключі від міста. Від дітей честь привітати главу нашої Церкви випала мені та дівчинці на ім’я Анна Луцишин.
У нашій родині залишилась світлина, де було зафіксовано цю урочисту зустріч на летовищі. Вона стояла на фортепіано, на якому ми з братом мусили, протягом восьми років, щодня по півгодини займатися. Але я хотів грати у баскетбол, і для мене ті музичні вправи були справжньою мукою. Тому часто, замість того, аби музикувати, я просто сидів за фортепіано і дивився на фото. Таке споглядання тривало роками…
Патріарх, очевидно, тоді не знав, що вплине на мене, маленького американського хлопчика, та й я цього не знав. Однак, у цьому було глибоке таїнство. З перспективи 50 років, які проминули з того часу, можу засвідчити, що наша перша зустріч з Патріархом залишається для мене яскравим свідченням того, що завжди варто бути відкритим на Боже запрошення, навіть коли ми скептичні, втомлені чи зранені. Господь нас провадить через скепсис і недовіру.
1980
Протягом 70-тих років, зокрема і на підставі цих епізодичних зустрічей з Патріархом та його текстів, поступово сформувалося моє покликання до священства, і я вирішив, що хочу вчитися в Римі в Українському католицькому університеті Климента Папи, який тоді функціонував радше як семінарія чи студентський колегіум. Тоді не було ні Інтернету, ні YouTube, нічого, щоб дістати більше інформації… Я мав кілька фото, міф, легенду, мене проймав романтизм. І я поїхав.
Прибув до Рима у жовтні 1980 року. Тоді Йосиф Сліпий вже переїхав з Ватикану, де, як кардинал, жив з 1963 року, і замешкав у одному будинку зі студентами.
Патріарх жив на другому поверсі колегіуму. Щодня він любив виходити на свіже повітря і сидіти перед будинком. Бачачи, що Блаженніший уже надворі, я теж ішов туди, аби просто біля нього постояти. Блаженніший Йосиф не розтлумачував мені якихось смислів, ми не дискутували на якісь важливі теми. Зрештою, ми були зовсім різними.
Наші стосунки з Патріархом не були сповнені епохальними подіями чи глибокими філософськими розмовами, це було звичайне щоденне життя. Але у нього була особлива аура, у безпомічному старцеві відчувався сильний дух. Будучи біля нього, можна було досвідчити усі епохи, які він пережив, зрозуміти його подвиги і випробування. Він вистояв проти зла, і в цьому була його основна наука. Він був великим, і молода людина, якщо завдавала собі труду, щоб слухати і бути терплячою, могла біля нього зростати.
